Валерій Мовчан

ІСТОРІЯ c. КАМ’ЯНКА

Село Майдан Курилівський (Maydan Kurilovskiy)

За адмін.поділом 16 ст. - Летичівський повіт  - 16 ст.

За адмін.поділом 19 ст. - Літинський повіт – з серпня 1796 р.

За адмін.поділом 20 ст. - Літинський район – з 12,04,1923 р.(З 1908р. Майдан-Трепівський)

З 1960 року зветься Кам’янка (К).

   Дивовижної краси місця навколо Кам’янки, розташованої на пагорбах лівого та правого берегів р. Згарок, притока р. Згар, 49,45⁰ п.ш. та 28,083⁰ с.д.. К півночі від К. проходить полоса правобережних, по Бугу, лісів, які тягнуться на захід до Хмільника та на схід через Уладовку до Калинівки та Стрижавки. Повздовж села тягнеться ставок , на південь –лісополоса та поля до с. Івчі, Осолинки і с.м.т. Літина, на захід до с. Миколаївки.

   Перше згадування про село в документах 16 ст., коли землі Літинщини попали до королівського майна Сигизмунда Августа від Ф.Кмити по грамоті 29 березня 1566 р.

  У 1672 році западна Поділля завойовується турками (Магомед IV) і попадає в окупацію на 29 років до 1699 р., цей період називався «руїни».

   У 18 ст. знову землі відносяться до Польщі (Річі Посполитої) Августа Станислава Понятовського (1732-1798), який стояв у Літині 23,05,1787р., повертаючись з Канева.

   Ще з тих часів землі Подолії належали роду магнатів Потоцьких(15-16 ст.). У Подільському воєводстві Станіславу Щенсни Потоцькому належало (емфітеутичним правом) Літинське староство за дипломом Станислава Августа від 4,10,1788р.  С. Потоцький у своїх маєтках дбав про цілісність лісів, перший створив у цих краях лісову службу, при фільварках закладав парки, сади з найкращих плодових щеп. М. Курилівський не був винятком. Станіслав так любив свою дружину, красуню-гречанку Софію (одружені 17,04,1798 р.), що на її честь розбив на пустирі парк і висадив алею з рідкісних чорних буків у вигляді букви «С ». Зберіглось 27-м буків, їм більш ніж 200 років, вони такі товсті, що тільки вдвох можна їх обняти.

   «Статистичний, топографічний і історичний опис Подільскої губернії», т.2, В. Марчинський, 1822р., с., 216, пише – власник Міхайловскій, Майдан Курилівський, мешкає душ 115, земля глінковата.»

   «SLOWNIK GEOGRAFICZNY», Warszawa,1884р., t.5,s.911 так описує село: «M.Kyrilowieski, деревня, пов. Літинський, от Літина вер. 11, вол. Багриновці, параф. Хмельник, на границе пов. вінницкого, над р. Згарком; вол. 31, мешканців 316, землі вол. 294, двор. 624 дес., земля глінковата. Належала до Михайловских, Лисовских, тепер Корчинских.»

   Чи програв, чи продав Майдан … і село стало власністю графа Федора Тюменєва, великого поміщика-землевласника з Хмільника. Його сину Федору Федоровичу Тюменєву, офіцеру гусарського полку, дуже подобались околиці села, річка, парк, панська садиба. Але сталась трагедія - молодий гусар раптово помер. Напис на могильному обеліску свідчить: «Потомственный почетный гражданинъ Федоръ Федоровичъ Тюменевъ 29 октября 1878 года на 30-мъ году от рожденія». Гусарський офіцер застрелився, бо захворів на невиліковну на той час венеричну хворобу. На жаль, цвинтарні злодії за останні  роки двічі грабували склеп молодого Тюменєва.Старий граф Тюменєв з горя продав село Ф.Ф. Трепову, і - воно розквіло.

     «Трепов Федор Федорович (1854-1938)г.г. Генерал от кавалерии (1908), генерал-адъютант (28.06.1909), старший cын генерал-адъютанта Ф.Ф.Трепова (1809-1889) (градоначальника Санкт-Петербурга с 10 апреля 1873 по 23 мая 1878гг.), с 9.07.1896 Волынский, затем Киевский губернатор (17.04.1898-5.04.1903). Сенатор (с 5.04.1903), с  18.12.1908-15.10.1914 г. Киевский, Подольский и Волынский генерал-губернатор.»

  «Труди ПЕИСК ПЦ, К.Подільський,1901г., с.597 в описании Ивчи «… Въ 1892 г. устроена въ приходе часовня надъ колодеземъ, чтимым въ народе и находящемся на границе полей с. Ивчи и д. Майдана-Курилавецкаго; въ 10-ю пятницу сюда бываетъ стиченіе богомольцевъ и кресный ходъ.»

   «ПЦ, гл.7 « Литинській уєздъ. 2-й благочинническій округъ», с.601 пише: «Къ Осолинке(О.) приписана д. Майданъ-Куриловскій, принадлежащая ныне Кіевскому губернатору ген.-маіору Трепову, а раньше – помещику Тюменеву; отъ О. находится на с.-з.въ 2-х вер. Православнаго населенія въ д. Майд.-К. 314 м. и 305 жен.; въ 1881 г. часть крестьянъ выселилась на купленную ими землю в Винницкомъ у., такъ называемую «Пикивщину». По народности -  все малоросси; занимаются землиделіемъ но значительная часть направляется на зароботки въ Херсонскую и Бессарабскую губ., а также въ с. Уладовку Вин. у. на сахарный и винокуренный заводы.

   Въ д. Майдане въ 1899 г. построена (15 іюня заложена, а 15 августа освящена) деревянная однокупольная Св.-Покровская церковъ, при значительномъ содействии помещика Ф. Трепова. Церк.-Прих. школъ… - въ д. Майданъ-Курил. съ 1889 г. въ собственномъ помещеніи.»

     Енергійний генерал збудував греблю, млин,поставив паровий двигун і водяну турбіну з Фінляндії, щоб Майдан освітлювався електрикою не гірше Санкт-Петербурга. Збудував кам’яну дорогу від будинку до нової школи і висадив по боках алею - з однієї сторони липи, а з другої – каштани, як у Київі, їм вже понад 100 років. Сяяв вогнями панський будинок, з добудованим другим поверхом, школа, інші будівлі, світилась ліхтарями  набережна і - гордість кам’янчан - незрівнянної краси церква, де фрески малював талановитий російський художник Віктор Васнєцов. Але ні розпис, ні архітектура не врятували церкву від знищення - у 1967 році її розібрали. На церковному фундаменті збудували клуб. Нова церква діє в клубі, збудованому на старому фундаменті церкви.

   У 1902 році почалось будівницьтво нової двоповерхової церковно-приходской школи по проекту архітектора Артинова (1860–1919 )р.р., яка відкрилась у 1903 р. Міцна двоповерхова будівля з «дикого каменю» і цегли, на фронтоні викладена дата будівництва -1902. Вікна - величезні, стіни - товстезні, по метру! У просторих класних кімнатах повно сонця і повітря. Сходи виготовлялися з чавуну на ливарні «Б.М. Львовичъ въ Виннице 1903 г.»  Робилось все на віки - майстерня, бібліотека, спортзал, 18 класних кімнат, капітальна криниця, у якій настільки чудова вода, що звідси її носять на все село. Три добротні гранітні сараї, три погреби, душові, 3 га шкільного саду і 3 га дослідного поля, обсадженого черешнями. До революції тут було духовно-педагогічне училище, де вчились: герой-визволитель атаман Яків Гальчевський з с. Малинівки та відомий український письменник Михайло Стельмах з с. Д’яківців. Школа існує до теперішнього часу.

   Село стоїть на масивному гранітному шарі, тому з криницями тут завжди було важко. Трепов привіз з Києва саперів. Підриваючи толові шашки, вони пройшли гранітну товщу і добрались до водяних шарів аж на глибині більш 25 м. Зроблено дві криниці: одна білля школи, а друга білля панського маєтку. Надзвичайно чиста, прохолодна вода до цих пір напуває людей у селі.

   «У вісім років Яків Гальчевський(24,10,1894-22,03,1943 р.р. ) став учнем початкової школи в рідному селі, а 1908 року Вступив до “второкласной” учительської школи в с. Майдан-Курилівський (невдовзі перейменований на Майдан-Трепівський). У своєму “Curriculum vitae” (“Життєписі”) Яків Гальчевський зазначав, що, навчаючись у цій школі, він “об’єднував біля себе чимало патріотично настроєної української молоді, яка тихесенько плекалась у козачих традиціях. Після першої російської революції ожив дух бунту проти Москви, і ми вели агітацію, освідомлювали маси і діставали через Кам’янець-Подільський з Австрії нелегальну літературу”.
   У 1912 – 1913 рр. Яків навчався на однорічному педагогічному курсі при Майдано-Трепівській школі. “За відмінної поведінки” мав такі оцінки: Закон Божий, арифметика, алгебра – задовільно (3), російська мова та церковно-слов’янська мова – цілком задовільно (3,5), “отечественная история”, історія педагогіки, дидактична і педагогічна пропедевтика, методика, географія, сільське господарство – добре (4), твір – цілком задовільно (3,5), практичний урок у зразковому класі – задовільно (3). Зазначено також, що він навчався “воєнному строю”. Свідоцтво про закінчення педагогічного курсу Яків отримав 8 червня 1913 року, а вже 17 червня 1913 року, склавши іспит у Раді Вінницької церковно-учительської школи, отримав звання вчителя церковно-приходської школи.» Дані зі Свідоцтва № 28 Майдано-Трепівської школи від 8 червня 1913 р., К.-П.У.

   М. Стельмах (24,05,1912 – 27,09,1983р.р.) «Щедрий вечір» пише: « Ось i Майдан-Трепiвський, i рiчка Згар, i крутояри, i глинистi червонi горби, що обросли хатами-бiлянками. Ми в'їжджаємо на шкiльне подвiр'я, де яснiє великими вiкнами двоповерхова, червоної цегли школа. На подвiр'ї зараз тихо (школярi пороз'їжджалися по домiвках), i тiльки голуби воркують на тепло.
З острахом i радiстю я пiдiймаюся прочовганими металевими схiдцями на другий поверх. Ось дядько Себастiян зупиняється бiля високих дверей i обережно стукає п'ястуком.»

   Після революції 1917-го року Федір Трепов виїхав з Майдану, емігрував з сім’єю во Францію. Помер 27.03.1938 р. в Ніцці, Франція. В нього залишилось дві доньки: Вера (1881-1958) та Єлисавета (1885-1978).

   Під час масового пограбування і спалення панських садиб у ближніх селах, Осолинці, Івчі та Миколаївці, майданці не дали спалити будинок свого пана Трепова. У ньому була школа, дитячий притулок, пізніше — лікарня для хворих на туберкульоз.

   До 1917 року М. Курилівський відносився до Літинського повіту Кожухівської волості.

«ЦСУУ «Населенні місця Поділля», 1925р., по даним на 1923 р., М.Курилівецький(М. Трепів) нараховував - дворів 170, жителів 856, землі 1049 дес.»

 У бл. 1978 р. донька Трепова Єлисавета (Демидова) з внуками приїжджала з Франції, хотіла побачити садибу, школу, церкву, але, «за вказівкою згори», її сюди просто не пустили.